Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №73

 







Виховання в учнів дбайливого ставлення до природи через форми і методи роботи на уроках географії (робота на педагогічний ярмарок)

 

                                                                  

                  Рекомендовано методичною радою управління освіти

                            Фрунзенської районної у м. Харкові ради

                            Протокол № ____________  від ________ р.

Рецензенти: Ушакова Світлана Вікторівна, учитель історії, керівник ШМО учителів історії та географії ХСШ №73, учитель першої категорії.

Автор-упорядник (або автор-укладач):

Головченко Олена Анатоліївна, учитель географії ХСШ № 73, спеціаліст.

Виховання в учнів дбайливого ставлення до природи через форми і методи роботи на уроках географії. – Харків, 2012, - 23 с.

Висновки експертизи

1.Реєстраційний номер _____________________________________

2. Напрям ________________________________________________

3. Розділ__________________________________________________

4. Назва роботи ___________________________________________

_________________________________________________________

5. Автор роботи ___________________________________________

_________________________________________________________

Експерти

П.І.Б.

Дата

Загальний бал

Підпис

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Середній бал

 

 

Голова комісії_______________________________________

                                   П.І.Б.                                            підпис

Дата _________________________________________________

Зміст анотації

Виховання в учнів дбайливого ставлення до природи на уроках географії складається з трьох етапів: перший етап виховання -  це теоретичне обґрунтування шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів щодо дбайливого ставлення до природи через вивчення шкільного курсу з географії; другий етап – це використання вчителем цікавих форм і методів роботи, які б зацікавили учня та допомагали зрозуміти  важливість географічних знань у сьогоденні; третій етап – один із головних методів навчально-пізнавальної діяльності учнів – це виконання практичних та дослідницьких робіт.  Цей практичний етап підтверджує та закріплює знання  учнів і дійсно виховує в них дбайливе ставлення до природи.

Матеріал цієї роботи може використовуватись вчителями географії  6-8 класів та вчителями природознавства для підготовки до уроків.

 

 

 

 

                                

 

 

 

                                       Зміст

Вступ…………………………………………………………    5

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів у сфері природознавства …..  6

Розділ 2. Педагогічні умови активізації пізнавальної діяльності учнів в процесі вивчання географії

2.1. Різноманітність форм роботи на уроці географії як засіб підвищення інтересу до предмету та активності учнів…       8

2.2. Екологічне виховання школярів……………………       17

2.3. Виконання практичних та дослідницьких робіт як один із головних методів навчально-пізнавальної діяльності….  18

Висновки……………………………………………………. 

Список використаних джерел………………………………  20

Додатки………………………………………………………  21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                   

 

 

 

 

                                                          

 

 

                                                           

                                                        Вступ

 

  «Школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку дитини все, що дає природа і що зможе зробити дитина в майбутньому для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поновлювати природні багатства, які маємо.»

                                                                                             В.Сухомлинський

   Сутність виховання в учнів дбайливого ставлення до природи рідної землі полягає у вихованні почуття любові до природи, бо саме їй ми завдячуємо своїм існуванням на планеті Земля. А також  у навчанні дітей оберігати і примножувати навколишню красу, формуванні у них екологічної і моральної свідомості, духовності, гуманізму. У вихованні в любові юних громадян України, які живуть у третьому тисячолітті і мають бути позбавлені жорстокості, користолюбства. Сутність виховання полягає у усвідомленні  святого обов’язку кожного – не завдавати шкоди живому світові [1, 37 ].

    Та чи всі це усвідомлюють? На жаль, маємо досить підстав твердити протилежне. І часто це не провина людей, а їхня біда. Бо ж не навчили їх розуміти нерозривність і взаємозалежність складових природи, своє місце в природному середовищі, не прищепили елементарних навичок спілкування з усім живим і неживим, що нас оточує.

   Тому виховання у учнів бережного ставлення до природи, формування природоохоронних навичок дуже актуальне і набуває сьогодні особливого значення і в шкільному закладі і в сім ї. 

   Що ж можуть зробити дорослі, щоб їх дитина не просто вміла бачити красу довкілля, не тільки милувалася мальовничими пейзажами, а й була здатна аналізувати взаємодію компонентів географічної оболонки, встановлювати причинно-наслідковий зв’язок втручання людини у природний комплекс, відчувати свою відповідальність за недбале ставлення до природних компонентів та передбачати наслідки такої поведінки?

    Саме вчителі географії та природознавства повинні на уроках не тільки показати красу та багатство природи, розповісти про компоненти географічної оболонки і їх взаємодію між собою, а й на практиці показати вплив дитини на компоненти природи і можливі наслідки такого впливу. Мета вчителя на уроках географії саме на практичних роботах встановити залежність між чинниками компонентів географічної оболонки, визначити зв’язки між явищами природи. Навчити дітей самостійно і в групах проводити дослідження, розробляти проектні роботи по усуненню недоліків у ставленні до довкілля, допомагати учням розкривати можливості зміни їх поведінки на кращу по відношенню до оточення, розкривати можливості вдосконалення дій природоохоронного значення.

 Але уроків географії недостатньо, щоб виховувати у дитини почуття відповідальності за стан навколишнього середовища, потрібно щоб батьки та члени родини своїм власним прикладом виховували у дитини почуття відповідальності за свої дії та їх наслідки для оточуючого середовища.

 

Розділ 1. . Теоретичне обґрунтування шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів у сфері природознавства.

 

   У шкільному віці діти мають в своєму розпорядженні значні резерви розвитку. Але перш ніж використати наявні резерви, необхідно активізувати пізнавальні можливості учнів. Зі вступом дитини до школи під впливом навчання починається перебудова всіх її пізнавальних процесів, надбання нею якостей , властивих дорослим людям. Це пов’язано з тим, що діти включаються в новий для них вид діяльності і систему між особових відносин, що вимагає від них наявності нових якостей та загальної пізнавальної активності. Загальними характеристиками всіх пізнавальних процесів дитини повинні стати їх довільність, продуктивність і стійкість. На уроках природознавства та географії дитині з перших днів вивчання цих дисциплін необхідно протягом тривалого часу зберігати підвищену увагу, сприймати і добре запам’ятовувати те, що говорить вчитель. На практичних роботах дитина повинна розуміти цілі та задачі, які ставить дана практична робота і цілеспрямовано йти поетапно до встановлених цілей. Також дитина повинна вміти робити висновки поєднуючи теоретичні та практичні свої знання. Практичні роботи більш цікаві дітям через сприйняття світу через цілеспрямовані дії, візуальне сприйняття, а не тільки теоретичні знання. Психологами доведено, що діти різного шкільного віку цілком здатні засвоювати і складніший матеріал , ніж той, який визначається діючою програмою, якщо тільки їх правильно навчати та вдало доводити їм цей матеріал згідно з віковою категорією, щоб було цікаво та зрозуміло.  Проте для того, щоб уміло використовувати резерви, що є у дитини, необхідно вирішити заздалегідь два важливих завдання. Перше з них полягає в тому, щоб якнайшвидше адаптувати дітей до роботи в школі і вдома, навчити їх учитися, не витрачаючи зайвих фізичних зусиль, бути уважними, спостережливими .Друге завдання виникає у зв’язку з тим, що багато дітей приходять до школи не тільки не підготовленими до нової для них соціально-психологічної ролі, але й із значними індивідуальними відмінностями в мотивації, знаннях, уміннях і навичках, що їх навчання для одних є дуже легкою, нецікавою справою, для інших надзвичайно важкою, і внаслідок цього також нецікавою, і лише для третіх, які не завжди складають більшість,відповідною їх здібностям. Виникає потреба у створенні умов, які б забезпечували усім категоріям учнів посильний та розвивальний рівень пізнання необхідних знань. Умінь та навичок [2,16].

   Ще одна проблема навчання полягає в тому, що поглиблена шкільна програма з природознавства та географії, її насиченість матеріалом, об ємність, вимагає від дітей значних зусиль у її освоєнні та закріпленні, організованості у виконанні письмових та практичних робіт, вміння показати свої здібності через творчий підхід до багатьох питань, які виникають, вміння захистити свою думку, довести щось.

   Сьогодення потребує від сучасної дитини не тільки розуміти будь-яку інформацію, але й аналізувати, синтезувати, підводити підсумки, ставити грамотно запитання, оцінювати свої здібності у порівнянні зі здібностями інших дітей, вміти ставити та розв’язувати проблемні питання у практичних, олімпіад них, турнірних та мановських роботах. Діти повинні грамотно висловлювати факти і виражати свою думку відносно цих фактів, знаходити і оцінювати інформацію з Інтернету та будь-яких інших джерел інформації. Діти старших класів повинні крім всього цього ще й брати участь у дискусіях та дебатах з будь-якого проблемного питання.

   Враховуючи всі ці вимоги до сучасного школяра, у багатьох з них виникає відчуття незрозумілості, дитина не встигає охопити великий обєм  матеріалу, осмислити його, закріпити, тому вона швидко втомлюється від цих вимог, незрозумілостей і втрачає інтерес до навчання, стає пасивною,а у деяких дітей виникає почуття невпевненості в собі, замкнутість, відчуття що вона нерозумна. Для вирішення цих та інших проблем великого значення набуває створення умов для активізації пізнавальної діяльності школярів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Педагогічні умови активізації пізнавальної діяльності учнів в процесі вивчання географі.

2.1. Різноманітність форм роботи на уроці географії як засіб підвищення інтересу до предмету та активності учнів.

 

   Для того, щоб підвищити інтерес учнів до таких предметів як природознавство та географія, виховати в них активність у здобуванні знань, потрібно залучити різноманітні методи і форми роботи на уроках.

   Слово "метод" означає  шлях до мети.

У сучасній дидактиці існують різні підходи до визначення методів навчання. Так у педагогічній літературі до середини 20 ст. під методом навчання розуміли той засіб, або шлях, за допомогою якого вчитель спираючись на свідомість і активність учнів, озброює їх знаннями, уміннями і навичками. Далі окремі дидактик  для визначення методів навчання почали враховувати не тільки діяльність вчителя, а й діяльність учнів (М.М. Верзилін, Б.П. Йосипів, М.О.Данилов та ін..).

  З 70-80 років 20 ст. метод навчання визначають як спосіб організації пізнавальної діяльності школярів,який забезпечує оволодіння знаннями, здійснює процес пізнання і формує певні навички практичної діяльності. Найпоширенішим стало визначення методів навчання де взаємодіють вчитель і учень. Прийоми навчання це частина, фрагмент методу навчання. Кожен метод навчання складається з певної кількості прийомів. Вони виступають його частинами, тобто структурними елементами. Метод – це спосіб роботи, який охоплює усю суть роботи, а прийом застосовується тільки для окремих разових дій. Єдиної класифікації методів навчання в сучасній дидактиці немає. Шкільна практика використовує різні класифікації методів залежно від цілей уроку і його мети. Головне, щоб метод обраний на уроці допоміг учням зрозуміти матеріал уроку. Найпростішою для застосування є класифікація методів навчання за джерелами здобування знань, за якою всі методи поділяються на три основні групи: словесні, наочні та практичні методи [3,11].

   Також відома класифікація методів навчання за співвідношенням рівнів пізнавальної діяльності школярів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий і дослідницький.

  Розроблена також класифікація методів навчання з використанням бінарного підходу до їх визначення. Вони будуються за принципом поділу методів на методи викладання і методи навчання.

   Є й інші підходи до визначення і класифікації методів навчання:

  -  за розумовими операціями (аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, систематизація, абстракція);

  - за категоріями теорії пізнання (дедуктивний і продуктивний, теоретичний і практичний, чуттєвий і абстрактний);

  - за метою освіти і виховання (методи розвитку навичок, виховання почуттів);

  - за формами організації процесу навчання (екскурсії, спостереження, методи фронтальної, групової та індивідуальної роботи).

  Отже, проблема класифікації методів навчання є актуальною і сьогодні, тому що універсальної та загальновизнаної класифікації методів ще не створено [4 ].

   Далі розглянемо характеристику окремих методів навчання, які саме я найчастіше застосовую на своїх уроках географії.

   Я використовую групу словесних методів, до них належать: усний виклад знань, бесіда, диспут, рольова гра, робота з підручником, навчальним посібником або атласом. Загальним для цієї групи методів є те, що джерело знань виступає слово. Звичайно дехто вважає що група словесних методів застаріла, або не актуальна у сучасній школі, Я вважаю, що словесні методи потрібні для сучасних школярів, але не потрібно ними зловживати, тобто тільки їх використовувати на уроці географії, завжди потрібно комбінувати, череду вати методи викладання, тоді учням буде цікаво і вони не втратять інтерес до вивчення географії, будуть активними у навчанні і у житті загалом.

   Усний виклад є монологічною формою навчальної роботи. Вчитель повідомляє інформацію, яку учень сприймає, осмислює, запам’ятовує, а потім репродуктивно відтворює засвоєний матеріал. При цьому найкраще поєднувати слово вчителя з іншими засобами навчання: читанням фрагментів підручника у 5-6 класах; демонстрацією тематичних карт, таблиць, схем; проведення певних дослідів, особливо в курсах фізичної географії.

   Цей метод передбачає комплексну підготовку вчителя до уроку: встановлення контакту з учнівським колективом, стимулювання учнів до сприйняття нового матеріалу, оптимальну організацію пізнавальної діяльності школярів.

  Усне викладання знань має свої як позитивні риси, так і недоліки. До позитиву можна віднести:

-         слово вчителя, крім певної інформації, одночасно впливає на пізнавальну діяльність учнів і має великі виховні можливості;

-          усний виклад забезпечує комплексну реалізацію основних принципів навчання (системність, науковість, доступність та ін..);

-         охоплення системи різноманітних засобів та прийомів: демонстрація географічних об’єктів на тематичних картах, схематичні малюнки;

-         можливість вчителя використовувати нові наукові досягнення і статистичні дані, які ще не знайшли відображення в діючих підручниках;

-         підвищення інтенсивності вивчення програмного матеріалу за умов застосування передових технологій і засобів навчання;

-         демонстрування учням прикладів логічної та яскравої мови, загальної культури та ерудиції вчителя [5.34 ].

До головних недоліків методу слід віднести недостатню пізнавальну активність школярів при домінуючій активності самого вчителя і неможливість повної реалізації принципів індивідуалізації та диференціації навчання.

  Основними різновидами усного викладу є:розповідь, пояснення, інструктаж, шкільна лекція. На уроках географії мною використовуються всі види усного викладання.

Розповідь – це живий,емоційний, не дуже тривалий за часом виклад будь-якого питання з теми. Розповідь вчителя широко застосовується в усіх курсах шкільної географії. Але залежно від класу вона розрізняється за тривалістю

( від 10-15 хв. у 5-6 класах до 20-25 хв. у 8-10 класах).

  Виділяють такі різновиди розповіді: описові, художні, науково-популярні.

  Розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей, властивостей, якостей, предметів і явищ навколишнього світу.

  Художня розповідь передбачає образний переказ фактів або історичних подій (наприклад,географічні відкриття та дослідження).

  Науково-популярна розповідь базується на аналізі певного теоретичного матеріалу. Таким методом учитель знайомить школярів з різними гіпотезами, абстрактними поняттями. У процесі науково-популярної розповіді формуються вміння порівнювати, аналізувати, синтезувати, узагальнювати, робити висновки і складати прогнози. Цей вид розповіді як складна форма викладу використовується переважно у старших класах.

  Пояснення – це більш доказовий виклад матеріалу, пов'язаний з вивченням географічних закономірностей, процесів і явищ. Під час пояснення вчитель застосовує  системне обґрунтування певних теоретичних положень.

  Інструктаж проводиться перед виконання практичних та самостійних робіт, а також перед проведенням нестандартних форм навчання, таких як: конференція, вікторина, диспут, залік тощо.

  Шкільна лекція – це виклад учителем складної проблеми, важливого питання навчальної програми. Вона застосовується для викладу складного за змістом і значного за обсягом матеріалу з окремих тем та розділів. Під час шкільної лекції є можливість комплексно проаналізувати актуальні географічні проблеми. Як метод навчання лекція використовується переважно у старших класах.

  Бесіда являє собою діалог. Це досить поширений і ефективний метод навчання, коли вчитель за допомогою вдало поставлених запитань спонукає школярів відтворювати раніше набуті знання або робити самостійні узагальнення на основі засвоєного матеріалу. Одна з переваг бесіди полягає в тому, що вона сприяє розвитку активності й самостійності учнів. Застосовується на всіх етапах навчання. Тісно пов’язана з розповіддю вчителя. Залежно від поставленої мети розрізняють: вступну, повідомлювальну, підсумкову (бесіда-повторення) і контрольну бесіду. Вступну бесіду проводять на початку уроку з метою виявити рівень підготовки учнів до сприймання нового матеріалу, а також перед виконанням практичних робіт та перед екскурсією.  Повідомлювальна бесіда базується переважно на фенологічних спостереженнях і застосовується під час аналізу наочних посібників, схем, таблиць, малюнків. Підсумкова бесіда проводиться з метою узагальнення і систематизації вивченого на уроці матеріалу, виділення в ньому головного та формування самостійних висновків школярів, які корегуються вчителем. Контрольна бесіда застосовується для перевірки рівня засвоєння знань.

  За структурою побудови бесіди і характером діяльності учнів виділяють два основних види бесіди: катехізичну і евристичну (сократівську). Катехізична бесіда панувала в епоху середньовіччя, відповідаючи вимогам догматичного навчання. Під час катехізичної бесіди передбачаються стислі відповіді учнів на запитання вчителя, котрі переважно виявляють знання фактичного матеріалу. Це найпростіша форма бесіди, яка передбачає запитання, логічно не пов’язані між собою. Евристична бесіда характеризується тим, що вчитель ставить перед учнями певну проблему і за допомогою послідовних запитань та додаткової інформації (яка вже відома учням) примушує їх відтворювати наявні знання і шляхом логічних міркувань самостійно підійти до розв’язання поставленої проблеми. За формою проведення бесіди можуть бути фронтальними та індивідуальними.

  Дискусія (диспут) як метод навчання близький до методів бесіди.

  Дискусія – це суперечка, обговорення проблемного питання, що передбачає обмін думки між учнями або вчителем і учнями. Вона вчить школярів самостійно мислити, розвиває їх творчі здібності, вміння аргументовано доводити власну позицію, поважати думки опонентів. Для її проведення вимагається високий рівень підготовки учнів певної вікової категорії (8-10 класи).

  У дидактиці виділяють такі різновиди дискусії:

1. дискусія, що здійснюється під час спільного вирішення проблеми класом чи окремою групою учнів;

2. дискусія,що спрямована на формування певних переконань молоді. Вона передбачає з’ясування власного ставлення школярів до тих чи інших фактів і подій;

3. дискусія, мета якої  - обґрунтування певних наукових положень, що вимагають попередньої підготовки школярів через опрацювання додаткових інформаційних джерел.

  У процесі проведення диспутів треба вчити учнів коректно вести словесний обмін думками, сперечатися, аргументовано доводити власні переконання.

  Рольова гра стає сьогодні однією з провідних організаційних форм педагогічного процесу, яка дозволяє значно активізувати розумову діяльність учнів і підвищити рівень їх предметної підготовки. Умови ділової гри дуже наближені до умов реальної дорослої діяльності. В ігрових ситуаціях стає можливим формування вмінь конструктивної рольової поведінки, пов’язаної з виконанням відповідних професійних обов’язків. Іншою особливістю дидактичної гри є групова, тобто більш інтенсивна взаємодія їх учасників. Перевагою рольової гри є також можливість створення і вирішення проблемних ситуацій, які завжди підвищують інтерес та мотивацію школярів до творчої діяльності. Проведення ділових ігор на уроках географії дозволяє розвивати мислення, ініціативу, генерувати колективні ідеї та значно активізувати аудиторію. Головною метою рольової гри є поглиблення і розширення теоретичних знань з певної теми, їх застосування в різних навчальних ситуаціях. Учні також удосконалюють навички групової роботи і вміння працювати з різними джерелами географічної інформації. Рольові ігри краще запроваджуються у 8-10 класах [ 6 ].

  Робота з підручником (навчальним посібником) передбачає організацію самостійної роботи учнів над друкованим текстом.

  Джерелом географічних знань школярів можуть бути: підручники, навчальні посібники, атласи, хрестоматії, робочі зошити, науково-популярна література, риперіодичні видання, енциклопедії, довідники, словники тощо. Робота з книгою дає можливість учням самостійно набувати знань, закріплювати, розширювати та поглиблювати їх, а також спонукає школярів до оволодіння методами самоосвіти (мал.1).

 

                                  

                                                                  Мал.1                                                                   

  Наведу приклади організації самостійної роботи учнів над друкованими матеріалами:

-         самостійне вивчення нового матеріалу за підручником (посібником, атласом, робочим зошитом). Досвідчені вчителі спеціально виділяють майже в кожній темі нескладні питання для самостійного їх вивчення;

-         читання тексту підручника з метою закріплення здобутих знань. Це від самостійної роботи потребує порівняння фактів, процесів, явищ і систематизації навчального матеріалу за певною ознакою;

-         підготовка відповідей за підручником або іншими джерелами на поставленні вчителем запитання. Для цього учні читають текст і визначають провідні ідеї та здійснюють логічний взаємозв’язок між окремими положеннями;

-         знаходження та виписування визначень окремих понять, об’єктів географічної номенклатури. Заповнення узагальнюючих таблиць після самостійного опрацювання тексту підручника;

-         розгляд і аналіз малюнків. Ілюстрацій, таблиць, схем, картосхем, додатків, що є в тексті підручника;

-         підготовка повідомлень, доповідей, рефератів, що вимагає від учнів умінь працювати з додатковими інформаційними джерелами [ 6 ]..

    Група наочних методів навчання.

  До наочних методів навчання належать: демонстрування, ілюстрування, спостереження. За допомогою наочних методів навчання школярі набувають знань в результаті зорового сприйняття окремих процесів і явищ або їх зображень.

  Ілюстрування та демонстрування – це наочні методи, які передбачають показ конкретних предметів та явищ географічної оболонки в натуральному вигляді чи у вигляді зображень Ілюстрація подається у статичному вигляді (гірські породи і мінерали. Зразки продукції різних виробництв, форми рельєфу, живі рослини і тварини, малюнки, фотокартки, картини із зображенням різних типів ландшафтів, географічні карти, картосхеми, графіки, схеми, таблиці.

  У процесі аналізу ілюстрацій учні не тільки сприймають матеріал, а й проводять з ним певну розумову роботу: пояснюють зміст ілюстрацій, порівнюють їх, роблять узагальнення. Методи ілюстрування і демонстрування дуже подобаються дітям. Вони емоційно їх сприймають, активно приймають участь у демонструванні свого матеріалу на прикладі презентацій своїх розроблених тем з шкільної програми. Такі презентації можуть бути як групові, так і індивідуальні (мал.2 ). Учень заздалегідь готує запропоновану вчителем тему, яку розглядають протягом декілька уроків і демонструє свою роботу як узагальнюючу з теми.                                                                                                                                                                                              

                                                                                                  

Мал.2

   Спостереження як метод навчання забезпечує безпосереднє сприйняття явищ дійсності (спостереження за процесами та явищами природи, господарською діяльністю людини та її наслідками тощо). Спостереження можна проводити безпосередньо або за допомогою спеціальних приладів (метеорологічних, астрономічних, математичних та ін..). Правильно організовані самостійні спостереження потребують від учнів ведення спеціальних записів, наприклад, щоденників спостережень за природою у 5-6 класах.

   Ефективність методу спостережень залежить від  попередньої підготовки учнів до здійснення певного спостереження, від підключення різних органів сприйняття, від активізації розумової діяльності школярів (аналіз процесів і явищ, порівняння, узагальнення тощо), у правильному оформленні результатів спостереження.

   Наочні методи найефективніше використовуються за умов кабінетної системи, тобто географічного оформлення кабінету (додаток 1.). У кабінеті географії повинні бути зібрані підручники, навчальні посібники, тематичні географічні карти, довідкова та методична література, засоби наочного сприйняття інформації (таблиці,  схеми, картини, відеозаписи, зразки творчих робіт школярів тощо), відповідні технічні засоби, зразки гірських порід та мінералів, спеціальні прилади для виконання практичних робіт, тематичні стенди та інша наочність (мал.3).

                                                                                                               

                                                            Мал.3

   Ще одна цікава методика вивчання географії – це практичні методи навчання. Головною ознакою практичних методів є відтворююча (репродуктивна) навчально-пізнавальна діяльність учнів. Практичні методи використовуються для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань, формування певних умінь та навичок.

   До групи практичних методів входять вправи (завдання), практичні та самостійні роботи.

   Вправа – це метод навчання, що полягає у повторенні певних дій, під час яких у школярів формуються вміння та навички застосування вже набутих знань. За характером навчальної діяльності учнів розрізняють такі вправи: усі, письмові, гграфічні й технічні.

   За дидактичною метою виділяють вправи тренувальні, творчі та контрольні. Для географії специфічними є графічні роботи, в яких знання знаходить відображення в картосхемах (контурні карти), графіках, схемах, таблицях, діаграмах.

     Учні із задоволенням виконують завдання на контурних картах, цей вид робіт допомагає закріплювати шкільний матеріал, систематизувати свої знання ( мал..4)                                                                 

                               

                                                             Мал.4

    Зміни економічної ситуації в державі впливають на зміст географічної науки, особливо економічної та соціальної. Посилюється економізація та екологізація географічної освіти. Усі ці процеси стосуються й шкіл та навчальних закладів нового типу. Удосконалення навчально-виховного процесу як передумова зростання інтересу учнів до навчання й підвищення якості їх знань передбачає застосування найрізноманітніших методичних прийомів.

   Основою активізації навчання й забезпечення підвищення наукового рівня шкільної географії є вивчення географічних об’єктів, явищ не тільки на рівні фактів, які необхідно запам’ятати, а на рівні проникнення в їх суть. Першою умовою активізації діяльності учнів є постановка перед ними пізнавальних завдань, які можуть бути у вигляді проблемних ситуацій.

   Наприклад, під час вивчення природних зон материка можна зачитати уривки з описом певної природної зони, а учням поставити завдання відгадати про яку зону йдеться, за якими ознаками це можна визначити. Таким чином учнів підводимо до самостійного мислення, уміння виділяти головне, робити висновки. Другим важливим шляхом створення проблемних ситуацій є зв'язок матеріалу, що вивчається з життям. Отже, проблемні питання спонукають мислити учнів активно, цілеспрямовано.

   Велике значення для активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках географії має навчання прийомів роботи з підручником і атласом, зошитом з друкованою основою. На уроці слід показувати як працювати з підручником та й

Подобається