Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №73

 







Сценарій свята на тему: "СІМЕЙНІ ОБЕРЕГИ" (Український рушник у житті людини)

Смаглюк Тетяна Олександрівна, вчитель музичної школи, 
кваліфікаційна категорія «спеціаліст вищої категорії»


Епіграф:
"Хто зберіг любов до краю
І не зрікся роду,
Тільки той віддав всю душу,
Все, що зміг, народу".

На дошці:
1)"Хата без рушників, що родина без дітей".
2) " І на тім рушникові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов".

Учитель:
Сьогодні проводимо свято Рушника. Для цього ми на цьому столі представили обереги наших родин. Хочу нагадати слова Василя Скуратівського: " Маючи такі обереги, народ зумів уберегти від забуття нашу пісню й думу, нашу історію й родовідну пам'ять..."
Тема сьогоднішнього заняття : "Український рушник у житті людини", на яке ми запросили гостей — батьків класу.

Гостей годиться хлібом - сіллю
Зустрічати
Привітним гожим словом
Вшанувати
Прийміть же хліб на мальовничім
Рушникові
Про цей рушник сьогодні йтиме мова

Вірш: «Мій народ якось вигадав...»

Мій народ якось вигадав
Український рушник.
Щоб і хата була - красивішою,
Щоб і доля була — прихильнішою,
Щоб весілля було — та й клечальнішим,
Щоб зажинки були величальніші.

Стежку Сковороди і Тарасову думу
І безмежного поля солону могуть,
І колосся любові, і зернятко суму,
Рушники українські у вічність несуть.

Учитель:
Рушник... Як багато промовляє це слово! Український рушник! На ньому вишита доля мого народу. На ньому переплелися і радість, і біль, і щастя, і горе, Рушник супроводжував людину все життя від народження і до смерті.

Вірш: «Рушничок»
Ой різними та нитками
Мережані рушники
На них лягли, простяглися
Наші думи та гадки.
Скільки себе пам'ятаю,
Завжди світили мені
Вікна в задумі розмаю
І рушники на столі.
Щоб лихо тебе минало,
Щастя огортало,
Щоби мале твоє серце
Та й смутку не знало.

Учень:
Стверджують, що саме слово "рушник" походить від слова "рушати". Мати, проводжаючи сина в дорогу, в армію, замотувала хлібину у рушник, промовляла : "Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!" Той рушник, вишитий руками матері, оберігав сина від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки, кликав з далеких доріг до отчого порогу.

Мама:
Ой прийми, синочку, рушничок від мене.
Від зла, від спокуси, най береже тебе,
Його вишивала різними нитками,
Стиха поливала дрібними сльозами.
У цій вишиванці всі мої старання,
На тебе мій сину усі сподівання,
Ой іди, синочку, та скоро вертайся,
Дарунка від мами, сину, не цурайся,

Пісня: "Рушник - рушничок".

Учитель:
Рушник на стіні... Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишиті узорами рушники. Недаремно склав народ такі прислів'я: "Хата без 1 рушників, що родина - без дітей", "Рушник на кілочку - хата у віночку".

Рушники служили не лише прикрасою для життя, їх вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати - вони були оберегами.

Учитель:
- А які бувають рушники?

Діти:
- Рушники необхідні були:

  • На обрядах: на родинах, на хрестинах, на весіллі, на похоронах;
  • Звичаєві: коли закладали нову хату, коли зводили стіни й сволок;
  • Уповивач, кілковий, обрус, завивач, рушник долі.

Учитель:
- А що про них ви можете розповісти ?

І дівчинка: (з рушником долі). Приходила людина в життя, і зустрічали її рушником. Мати готувала ще до народження дитини рушник долі. Для хлопчика вишивала на ньому дубові листочки, щоб сильним і мужнім був син, а для дівчини - калину, щоб гарна була, як калина. Цей рушничок після народження клала мати під подушку дитині. З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на одруження. Цей рушник берегли все життя.

II дівчинка: (рушник-завивач). До породіллі приходили з рушниками, у які загортали хліб та солодощі, щоб життя новонародженого було солодким. Розв'язували рушник і промовляли:

Радуйся, земле, радій, родино
Радуйся з нами, нова дитино,
В тебе доволі і ласки, і дива,
Хай не цурається доля щаслива.

III дівчинка: (рушничок уповивач). Цей рушник готувала мати до народження дитини. Вибілювала його, прала багато разів, щоб він був м'яким. Коли вповивали дитину, промовляли:

Вповиваю тебе сину
В рушничок біленький
Щоб виростав ти великий
Був все здоровенький

Додому вертайся скоренько-скоренько,
Бо болить у мене за тобою серденько,
Я буду за тебе та й Бога молити,
Щоб могла щаслива ще тебе зустріти.



Він причаївся на бильці мойого ліжка —
Вишиваний із країв пташками та піснями.
Увесь білий, а впоперек - червона стрічка,
Наче сонця схід над криницею
Вишивала бабуся його молодою
Тягнула голкою радість і біль,
І вплітався рушник цей в щербату долю,
А на ньому—хліб і сіль.

Крізь сторічну даль,
Крізь журбу і печаль
Він до мене прийшов
І мені приніс щебетання птахів,
Мрії жагу, солоність бабусиних- сліз,
І народного генія невмирущу печаль.

IV Дівчинка: (рушник-утирач). Підростала дитина, а мамині руки вишивали їй рушник-утирач. На ньому квіти, дерево з пташками і слова "Доброго ранку" або "Доброго здоров'я".

Цей рушник висів на кілочку біля дверей. Подавала мати рушник і промовляла: "Утирайся, мій синочок, в рушничок біленький, та будь же з ним щодниноньки, добрий, веселенький".

V Дівчинка: (з рушником обрусом) застеляє стіл обрусом. А у свята застеляла мама білим обрусом стіл і клала на нього пахучу паляницю. І світлиця ставала від того ще осяйнішою і веселішою.

Рідний обрусе, пряла тебе матуся
Пряла і ткала, білила.
Стелила на скриню святу білизну,
В селянську хатину вселялася сила
І пісня зливала гіркінь полину.

Мати :
Слово "Рушничок" і "Мати" завжди йдуть разом. Я зараз вам, діти, розповім легенду про те, як мати рушничком стала.
...Було це дуже давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів-красенів. На все були здібні хлопці, одне лише не вміли - вишивати, як їх мати. Сядуть було біля неї та й кажуть: "Ви, матусю, шийте-вишивайте, та пісню співайте, а ми подивимось, як народжуються у ваших руках квіти та птахи".

Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила: "Долю я вам вигаптую, а пам'ять про себе в рушничках залишу, тож бережіть їх". Багато рушників вишила за своє життя мати і всі між синами розділила. А даруючи говорила: "Сини мої, мої голуби! Пам'ятайте навік прохання свєї неньки. Куди б не поїхали, куди б не йшли, а рушник у дорогу беріть. Хліб в нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоров'я береже".
Померла мати, а її слова і пам'ять про неї в рушничках залишилась і передаються з покоління в покоління. З тих пір існує звичай, пов'язаний з цими рушниками.

«Пісня про рушник».

Вчитель:
Ви подивіться: оцей рушник, який у багатьох хатах уже зневажили, заховали як річ непотрібну подалі від очей людських "живе" поряд з нами віл часу народження, веде нас по життю і проводжає в останню путь. Вдумайтесь: чи помилимось ми, коли назвемо рушник нашою святинею? І при народженні, і в армії, і при сватанні, і на весіллі в'яжуть молодим руки рушником, помирає людина - і в останню дорогу її проводжає рушник.

А тепер погляньте на розмаїття фарб, яке оселилось сьогодні у нашому класі.

Уявімо собі руки і обличчя тих людей, які вишивали, творили ці неповторні малюнки! І, мабуть, кожний знаходив у тому чи іншому рушникові ніск:ь близьке його душі і серцю. Він нагадував людині про якісь події її життя. Кожний рушник може розповісти про місцевість, де жили чи живуть їх творці.
Ми маємо змогу порівняти рушники, причому дуже давні і з різних областей України. Талановиті мійстрині - Ганна Іванівна Верес, Ганна Василівна Василашук - лауреати Державної премії ім.Шевченка. В чому секрет їх успіху? В їх працелюбності, в любові до рідної землі, глибокому розумінні народного мистецтва і використанні його скарбів, в його творчості.

І учень:
Хай сторона моя багата,
Красива квітами й людьми,
Найкраща в світі рідна хата
Під ясеновими крильми.
У ній тепло і очі мами,
І доброта Ті руки,
А над смутними образами
Горять барвисті рушники.

II учень:
Тут батьків труд і труд матусі,
Поліття чесне та рясне,
А хліб домашній на обрусі,
Неначе сонце весняне.

Виходять дві дівчинки в українських костюмах з хлібом і сіллю.

Вчитель:
Хліб і рушник - одвічні людські обереги.
Хліб і сіль на вишитому рушникові - то є ознака українського народу.

Учні:
На рушник розшитий
Хліб кладемо з сіллю,
Щоб легкі дороги вславили Вкраїну, Щоб у нашій праці і в гучнім весіллі Шанували в світі над усе людину.
Підносять хліб і сіль гостям свята.

Лунає пісня ’’Про калину”.

Подобається